Теми публікацій
Історія міста [2]
Парк "Веселі Боковеньки" [16]
Блог Віктора Слюсаренка [6]
Всеукраїнська мережа ЛЖВ [1]
ТО «Сузір’я Долинщини» [5]
Рецепти: Українська кухня [1]
Наше здоров'я [4]

Р.М.Карпінський. м.Харків

Спогади про минуле, або "Веселі Боковеньки" в період 1980-1989 роки.

Розповідь дванадцята.

Пройшло чимало часу від останньої одинадцятої розповіді датованої 19.02. 2011 року. Майже 5 років. а відчуття, що вчора це було. Ох і плине час. А скільки відбулося змін, потрясінь! Але це не по темі...
Звісно про парк не забував. Відкрив сторінку в Однокласниках, в Живому Журналі, час від часу згадував його в Фейсбуці. Познайомився на ФБ з Юрієм Фоменко, який майстерно описав одну із своїх поїздок до Веселих Боковеньок. З цією розповіддю я з Вами і вирішив поділитися:

Багатими на цікаві міста виявились не тільки шляхи до столиці. Музеї, парки, замки, фортеці, а головне люди в різних куточках України дарували нові й нові відкриття.
Восени, вкотре простуючи до Дніпра, завернув до загубленого серед степів дендропарку. Обабіч шляху по долині річки, де колись були козацькі зимівники, розкинулось творіння рук людських. Старі хутори завжди розміщували по лінії ходження дощу, от і для парку місцина підійшла якнайкраще.
Парки в Україні з’являються після вдалого або невдалого кохання. Влучила стріла Амура в серце – парк закладений. Схибив малий – теж парк закладений. То в Росії відразу за пістолі і на дуель. “Порахуйте, господа, двадцять кроків, повертайтеся і стріляйте…” Тут інша ментальність в прояві сердешних почуттів. Пов’язана виключно з ботанікою.
Парк – це окремий світ зі своїми мешканцями, зі своїм характером, зі своєю біографією. Історія цього парку була тісно пов'язана з трагічною історією кохання Миколи Давидова і Ганни Бурдзункевич – дочки поміщика з сусіднього села. Дівчина пошматувала серце пану Миколі, вийшла заміж за іншого, і померла молодою. Давидов же вислав дорогу від станції, куди привезли тіло померлої коханої, до кладовища пелюстками троянд. Микола Давидов так ніколи і не одружився, все своє невитрачене почуття він віддав парку.

Осінь стелила мені доріжку кленовим та березовим листям. Його шелестіння під моїми ногами розповідало історії парку. І тільки килимки барвінку намагались своїм зеленим листом опиралися тихому вмиранню осені, нагадували про літо…
Хмари на небі жене легенький вітерець, хмари в холодній воді несе течія. З ними змагають у швидкості жовті човники вербового листя. Верба стоїть над річкою, задивлена у її холодну воду. Вона проводжає лелечі ключі до теплих країв. Вона їх чекатиме навесні… Скільки вже поколінь тих лелек виросло біля неї на толоці, скільки років проводжала і зустрічала?

За містком жіночка середніх літ, у синьому халаті, обкопувала липи.
- Вітання Вам, пані.
- Доброго дня.
Жіночка втомлено розігнулася. Поправила хустину. Сіла на лавці, що стояла поряд на алеї. Вона не звертала на мене уваги, а я задививсь на неї. Щось в ній – у поставі, і обличчі, що змушувало мене не відривати очей, намагаючись те «щось» побачити.
- Я чумакую на Кіровоград, заїхав ... Читати далі »
Категорія: Парк "Веселі Боковеньки" | Переглядів: 158 | Додав: Югланс | Дата: 02.01.2016 | Рейтинг: 5.0/1 | Коментарі (0)

Є зорі різної величини, 
Та суть не в розмірах, мені здається,
А в тому, що з глибин даличини
Їх світло безперервно ллється.
Ліна Костенко

    Нарешті інтелігенція Долинщини дочекалася видання колективного літературно-музичного альманаху „Сузір’я Долинщини”. 
    Це перша ластівка творчих доробок талановитих митців-аматорів Долинського району і його друзів. Всього - 27 авторів. Книга складається з трьох розділів: 1 - поети-літератори, 2 - художники ( займають третю частину книги), 3 - композитори і барди ( 2/3 частини книги). І так, як це – альманах, то вирішено було скоротити кількість пісень в третьому розділі. Також у всіх авторів, (за згодою представників об’єднання „Сузір’я”), залишена однакова кількість фотографій. Компютерний набір та дизайн обкладинок зробив місцевий бард Олександр Лазарєв. 
    Так, книга має сучасний дизайн, де представлені чудові картини наших художників – Віктора Сорбата, Артема Кіндрицького, Андрія Яковенка, Ольги Кондратенко та фотографії всіх митців. Зсередини на обкладинці другої та останньої сторінки представлені кольорові фото зустрічі митців „Сузір’я Долинщини” на річниці її створення (в стінах четвертої школи) на гостинах у поета Михайла Родинченка, в музеї Долинського району, в майстерні Криворізького художника Миколи Рябоконя та з родиною талановитих художників Ольги та Сергія Яковенків. Тут є і фото нашого відомого скульптора і художника, на жаль, якого немає з нами, Андрія Німенка. 
    Хочеться сказати, що, нажаль, в Долинській і, навіть, в Кіровограді протягом цих чотирьох років серед підприємців, фермерів, депутатів, до яких я дзвонила і приїздила, не знайшлось і коштів, і бажання допомогти в цьому виданні. І ця байдужість мене пригнітила. Розумію, що важкі часи, що і у влади нема коштів. Але нелегкі часи були завжди. Тому зраділа, коли відгукнулися, нарешті, міський голова Сергій Зеленокорінний та депутат обласної ради Петро Костючок, за що всі митці їм вдячні. І якби не вони, то цей альманах, можливо, не побачив би світ… 
     Вся книга написана на позитиві, починаючи з вітальних слів міського голови і до останньої сторінки. Голова, як гостинний господар, на ІV фестивалі авторської музики та поезії „Долинський листопад” зустрічав гостей і вручав книгу разом з П.Костючком.  ... Читати далі »
Категорія: ТО «Сузір’я Долинщини» | Переглядів: 677 | Додав: dolinskaya-kr | Дата: 02.06.2012 | Рейтинг: 0.0/0 | Коментарі (0)

Ще й досі українцям майже недоступна справжня, не міфологізована історія, навіть, якщо це стосується не таких вже й далеких часів. Але варто зробити лише кілька зусиль, щоб помітити, що майже вся та історія, яку нам намагаються втовкмачити у голови, шита білими нитками. Сьогоднішня влада, яка самовіддано намагається вислужуватися перед Москвою, так само злісно, як і часів СРСР захищає історію, яку писали «кремлівські фантасти», продовжуючи «славну традицію» російських псевдоісториків імператорських часів.
Однією з найбільш міфологізованою, фальшивою сторінкою нашої історії є події Другої світової війни, зокрема історія радянського партизанського руху. Під час відступу радянських військ відділи НКВС сформували підпільні парткоми, диверсійні групи та партизанські загони. Останні складалися переважно з партійного, комсомольського, радянського активу, співробітників міліції та органів безпеки, військовослужбовців, які опинилися в оточенні. Та, незважаючи на такий склад, комуністи виявилися найбільш нестійким елементом, багато з них відмовилися від членства в партії, знищували свої партійні документи, переходили на легальне становище і навіть на службу до німецьких окупантів. За кілька місяців після відступу, 93 відсотки раніше сформованих партизанських загонів та диверсійних груп перестали існувати. І хоча досить важко точно визначити кількість учасників партизанського руху та підпілля, однозначно можна стверджувати, що після завершення війни їх кількість виявилася просто фантастичною. Наприклад, у Запорізькій області знайшли 337 учасників партизанського руху, 44 підпільники та 285 громадян, які їм допомагали. Та вже після війни за «завданням ЦК» їх кількість зросла до 192000 осіб…
Мабуть, щоб не пасти задніх та виконати «завдання ЦК» після завершення війни і на Кіровоградщині успішно твориться міф про партизанський рух, зокрема у Долинському районі. За цим міфом, героям надають звання, нагороджують орденами і медалями та встановлюють пам’ятники, будують меморіали і музеї. Але, незважаючи на офіційну пропаганду, на пам’ятник, ордени, медалі і звання та роки, які віддаляють нас від подій тих часів, жителі села Маржанівка (тепер Новогригорівка Перша), досі не погоджуються з офіційною версією трагічних подій, що відбувалися в листопаді 1943 року.
Отож, я намагався дослідити цю криваву пляму в історії Долинського району і спробував відновити листопадові події сорок третього, щоб закарбувати правдиве слово маржанівської громади, яка не погодилася зрадити свою пам'ять. Не можу не похвалитися жителями цього села, які ще у 1989 році у відповідь на публікацію у районній газеті «Шляхом Ілліча» одного з місцевих міфотворців, краєзнавця І.Проценка, обурилися і відповіли листами, адресованими до редакції. Треба віддати належне і тогочасній редакції цієї газети, яка спромоглася надрукувати гнівні та водночас - правдиві і болючі слова селян. А потім було зібрання жителів села, де громада вирішила увіковічнити пам'ять розстріляних о ... Читати далі »
Категорія: Історія міста | Переглядів: 671 | Додав: dolinskaya-kr | Дата: 25.10.2011 | Рейтинг: 4.8/6 | Коментарі (0)

Как лошадь златогривая летишь по небу ты,
Такая же красивая, такие же мечты!
Ни в чёму не повинная, с улыбкой на лице, -
Ты мчишь... дорога длинная, а что будет в конце?
Улыбкой незатменною ты солнца свет закроешь,
А ночью, над вселенною ты с луной поспоришь!
Я звездам не доверю хранить в глазах тот свет
И в сказку не поверю, если тебя там нет...
Категорія: ТО «Сузір’я Долинщини» | Переглядів: 294 | Додав: Aries | Дата: 14.09.2011 | Рейтинг: 0.0/0 | Коментарі (0)

Р.М.Карпінський. м.Харків

Спогади про минуле, або "Веселі Боковеньки" в період 1980-1989 роки.

Розповідь одиннадцята

Продовжуємо нашу розповідь про Веселі Боковеньки та їх тодішніх жителів.
Час від часу потрапляють під руки чи на очі речі, що так чи інакше повязані з Веселобоковеньківським періодом. Ось і сьогодні до рук потрапили спогади пана Ліненка...
Олександр Ліненко згадує: «Знаю, що Давидов невпинно працював над своїм парком, жодне дерево без його присутності не сідало, він особисто стежив за розпрямленням коріння, посадкою дерева і його поливанням. Давидов говорив часто мені, що посаджене дерево нагадує немовля – треба правильно підготувати його до життя, і це цілком залежить від людини, як життя дитяти від матері; як недосвідчена мати губить улюблене дитя непотрібним теплим сповиванням, ніжностями, ведучими до простуд, слабкостей, так і дерево – затисніть неправильно коріння і лише через 5-7 років взнаєте причину, чому хворіє дерево. У здобутті різних новинок Н.Л. Давидов був, ймовірно, найщасливішою людиною. У такі дні він був щасливий, як дитя, оскільки йому належить працювати над цією новинкою, щоб її акліматизувати, укріпити, а потім знайти для неї місце в парку і показати її красу людському оку. І коли експеримент закінчувався благополучно, Давидов був нескінченно щасливий і добрий. Цим і жив Микола Львович!».
А я хотів би розповісти Вам про Віктора Ярового. Працював він лаборантом у Павла Петровича Бадалова на горіховій темі, а точніше – займався гібридизацією та чим міг тим допомагав Павлу Петровичу у вирішенні питань, повязаних з апоміксисом горіхоплідних. Я вже розповідав, що перше моє знайомство з Веселими Боковеньками відбулося в грудні 1980 року . А було це так.
Працюючи в Луганській області в лісовому господарстві, було вирішено поступати до аспірантури Українського науково-дослідного інституту лісового господарства та агролісомеліорації. В цьому мене підтримав тодішній директор Інституту Петро Степанович Пастернак і домовився з Міністерством лісового господарства про моє відкріплення. Ось так я потрапив в стіни УкрНДІЛГА, де мені запропонували заочну аспірантуру та роботу у Веселих Боковеньках. Саме в той час я і познайомився з Павлом Петровичем та Вітею Яровим, які приїхали до Харкова здавати звіт. І вже разом з ними я вперше приїхав на Веселі Боковеньки.
Вітя мені дуже добре запамятався своєю постійною усмішкою та дзвінким сміхом. Добряк по натурі, розумний , веселий, на всі руки майстер – його основні риси. Зрозуміло, що в директора не могли бути лаборанти слабаками. В честь нього Павло Петрович назвав один із своїх сортів горіха грецького – Яровий.
Дружина – Раїса працювала разом з Вітею на станції, також лаборантом. Разом з цим навчалася заочно в технікумі. Був в них синочок-імені не пригадую.
Життя Віті трагічно обірвалося – задихнувся чадним газом , коли дружина була на черговій сесії, а він сам господарював. Що і як сталося мені достеменно не відомо ... Читати далі »

Категорія: Парк "Веселі Боковеньки" | Переглядів: 465 | Додав: Югланс | Дата: 19.02.2011 | Рейтинг: 0.0/0 | Коментарі (0)

Р.М.Карпінський. м.Харків

Спогади про минуле, або "Веселі Боковеньки" в період 1980-1989 роки.

Розповідь десята

Яка ж цікава історія парку! Вкотре вже її читаю. Декілька рядків із першоджерел .
Н. Давидов для виконання свого проекту і виконання робіт запросив дуже відомих фахівців: видатного теоретика і практика садового мистецтва з Санкт-Петербургу, автора капітальної праці «Витончене садівництво і художні сади» Арнольда Регеля і відомого художника-пейзажиста з Одеси Іполіта Владиславського-Падалко, а також губернського лісничого А. Яцкевича і вклав в будівництво всі свої гроші – більше мільйона рублів.
Г.М. Ямщиков в статті «До біографій паркових будівельників рубежу ХIХ–ХХ століть» цитує А. Ліненко: «З весни 1889 року щодня можна було бачити у всяку погоду, як годинами бродили, стояли, обговорювали кожен горб, улоговинку, схили балок, низовинні місця річки Веселі Боковеньки. Н.Л. Давидов з І.В. Владиславським-Падалко були невідступними. У 1891 році І.В. Владиславський-Падалко закінчує проект парку в 10 десятин, а до цього часу була закладена школа вже для дерев і чагарників, збудована оранжерея, почалося викорчовування старого фруктового саду батьківського».
Ось так все починалося.
Найбільше ми спілкувалися з своїми сусідами, адже з ними ми були і на роботі і поза роботою. В нашому будинку жили 4 сімї – Бадалові, Мамушкіни, Мушики і ми. Будинок був великий. Квартири на два рівні зі всіми зручностями. Опалення було місцеве дровяне, холодна вода підведена в кухню і ванну . Для підігріву води використовували титан на дровах. Так ось, нашими першими сусідами в той час (1981 рік) були Мамушкіни , а за ними – ближче до центру проживали Бадалови, а ще дальше -Мушики.
Сьогодні хочеться згадати нашу сусідку Асю Абрамівну Бадалову. Вона обіймала посаду секретаря директора станції - Павла Петровича, свого чоловіка. Це була наша добра порадниця в сімейних ситуаціях і помічником у вирішенні проблем, що виникали не так вже і рідко. Надзвичайно Ася Абрамівна любила діток. Це неможливо описати словами. Вона із материнською любовю відносилася і до Сергійка Мамушкіна, і до нашої Галочки, і до Максимчика Мамушкіна, і до нашої меншенької Анічки.
Ася Абрамівна була чудовою господинею і любила готувати національні страви – грузинські блюда. До цього часу ми готовимо чимало страв за рецептами Асі Абрамівної, так і звуться ці фантастичні рецепти – “від Асі Абрамівної”.Я і зараз памятаю смак чурчхел, що готувалися на кухні Бадалових.
В сімї Бадалових було двоє дітей – старший син Константин і менша дочка – Сусунна. Зараз Константин працює керівником опорного пункту Веселих Боковеньок, а Сусанна живе з сімєю в Грузії.
Живучи вже в Харкові, страшна звістка прийшла з Веселих Боковеньок – Асі Абрамівної не стало. Вічна їй память та царство небесне.

На світлині: Сусіди зібрались на День народження доченьки Ані . Вдалині посередині за столом Ася Абрамівна.За столом праворуч -Валерій Шевченко (сус ... Читати далі »

Прикріплення: Картинка 1
Категорія: Парк "Веселі Боковеньки" | Переглядів: 435 | Додав: Югланс | Дата: 19.02.2011 | Рейтинг: 5.0/1 | Коментарі (0)

Р.М.Карпінський. м.Харків

Спогади про минуле, або "Веселі Боковеньки" в період 1980-1989 роки.

Розповідь девята

Спогади про Веселі Боковеньки...
Наче калейдоскоп, змінюються в моїй памяті і викликають в уяві ті чи інші емоції. Перважно це приємні хвилини, які супроводжуються посмішкою та філософським смутком за тими роками...
В перші три місяці мого перебування на Боковеньках я проживав без сімї в адмінбудинку на першому поверсі в кімнаті приїзжих –перший поверх по коридору останній кабінет направо. І, звичайно , у вільний час я спілкувався зі сторожами та кочегарами. Це були розмови про все – життя, роботу, начальство, труднощі селянські та інші буденні сплетні. Особливо цікавим таким співрозмовником був Анатолій Іванович Білокрис.
Анатолій Іванович – чоловік моєї лаборантки Валентини Федосіївни. Висока і статечна постава, виважена і чітка розмова, своєрідний гумор – все це було притаманне цій калоритній людині. Багато розповідей було присвячено спогадам про роботу з відомими корифеями-науковцями, що працювали в Боковеньках . Це був і Сергій Сергійович Пятницький, і Єрмоленко А.П., і Федір Львович Щепотьєв, і Федір Андріянович Павленко . Без перебільшення це корифеї лісової науки. Виконував тоді наш Анатолій Іванович чисто лаборантську та технічну роботу – міряв, зважував, рахував, записував , креслив та малював. Думаю, багато дисертацій було написано не без участі Анатолія Івановича. Цим він гордився і завжди це підкреслював.
Довгий час працював завідувачем розсадника або техніком розсадника. Необхідно відмітити, що організація праці, за його словами, була на висоті. Не шкутильгала і дисципліна. Правда, в той час був надлишок робочої сили і всі робітники надзвичайно дорожили своєю роботою. А під час наряду вранці стояла черга бажаючих, кількість яких завжди була більшою за потребу. Це були післявоєнні роки.
Я з повагою відносився до Анатолія Івановича і ніколи йому категорично не перечив.
В сімї Білокрисів росли два сини – Віктор та Леонід. Живуть вони з сімями на Долинщині і зараз . Зі старшим Віктором зовсім недавно зустрічався в дендропарку, працює пасічником, з його розповідей зрозумів , що ностальгує за минулим.
Буду щиро вдячний за доданий коментар.

Категорія: Парк "Веселі Боковеньки" | Переглядів: 399 | Додав: Югланс | Дата: 19.02.2011 | Рейтинг: 0.0/0 | Коментарі (0)

Р.М.Карпінський. м.Харків

Спогади про минуле, або "Веселі Боковеньки" в період 1980-1989 роки.

Розповідь восьма

За вікном сьогодні в Харкові зимова погода. Справжня зима. Заметіль, мороз 7 градусів, вітер щипає здорово за щоки , сніг сипле і сипле...Сьогодні 13 лютого 2011 року.
Така погода нагадала Веселі Боковеньки зразку 1981 року. І знову спогади...
На Веселих Боковеньках доля звела нас з сімєю Мамушкіних. З перших днів ми до них привязалися, адже Генадій Сергійович Мамушкін був рідним братом Тамари Мамушкіної з якою ми разом вчилися в інституті, а дружина Тамара була ще і її одногрупницею. Генадій Сергійович працював в темі, що була повязана з вирощуванням дуба черешчатого під керівництвом Петра Івановича Молоткова та займав посаду заступника директора з науки. Посада ого-го і тому між нами все таки була формальна дистанція.
Генадій Сергійович виріс в сімї лісівника. Батько працював лісничим , а потім довгий час обіймав посаду директора Бершадського лісгоспу на Вінниччині. Батько з сімєю приїздив досить часто в гості на Веселі Боковеньки. Це був поважний і розумний чоловік. Солідний він був і по масі своїй. Дружина Генадія Сергійовича Таня, працювала разом з ним на дубовій темі. Правда в наш час вона була переважно в декретній відпустці по догляду за дітьми – спершу за Сергійком, а потім за Максимчиком.
Приїхав Генадій Сергійович на Веселі Боковеньки вже одруженим з Харкова після закінчення аспірантури в Українському науково-дослідному інституті лісового господарства та агромеліораціїї. Темою дисертації було вивчення хвойних екзотів на Україні.
Надзвичайно багато часу і уваги Генадій Сергійович приділяв посаді заступника директора. Планування та організація праці на станції займала львину долю їхнього робочого часу.
Крім цього, Генадій був ще і мисливцем. Батько подарував йому ексклюзивну рушницю Зауер “три кільця”. Про цю рушницю ходили легенди. Пригадую часто як ми полювали на полях Іванівської с.Р. Наша група – це Микола Іванович Сарніцький, Микола Олексійович Сарніцький, Дерій Микола Григорович, Лобода Віктор Семенович, Володимир Якович Побива, Генадій Сергійович і я. Трофеями Генадій Сергійович не славився, але мисливською дисципліною – так.
Сімя була дружньою і шанованою. А який смачний борщ був в Тетяни! Унікальний. Вона вчила і мою дружину його варити. Це істинна правда. Борщ в сімї Мамушкіних – страва найбіль вживана, скажемо – культова.
Після деяких перепитій Мамушкіни виїхали в Бершадь. Так наші дороги і розійшлися. З розповідей людей знаємо, що Генадій працював в тому ж Бершадському лісгоспі.
Та доля розпорядилася по своєму – Генадій передчасно помер. Вічна йому память і царство небесне.
Таня живе в Бершаді, старший син Сергій з сімєю в Америці, менший син Максим в Києві. Обидва – лісівники.
Прекрасні були часи. Тільки плинули вони дуже швидко.

На світлині: На полюванні - Генадій Сергійович пє воду, а поряд сидить Дерій Микола Гавр ... Читати далі »

Прикріплення: Картинка 1
Категорія: Парк "Веселі Боковеньки" | Переглядів: 465 | Додав: Югланс | Дата: 19.02.2011 | Рейтинг: 5.0/1 | Коментарі (0)

Вирішив поділитися з Вами віршем про Веселі Боковеньки, слова якого впали в душу.
Дякуємо поетесі!

РОЗМОВА З РАНКОМ
У ВЕСЕЛИХ БОКОВЕНЬКАХ

Антоніна Корінь.

Етюд на дні фонтану без води

Художникам Ю.Вінтенку, Ю.Гончаренку, В.Давидову, В.Осипенку, В.Перепичаю

Ще сплять художники
(вночі легкий був шок),
А раннім пташкам сонце пестить спину…
І боковеньківський народний хор пташок
Співає без фанери й безупину.
Копичка сіна здвигує плечем:
- Чого так рано, жіночко, ти встала?
У буднях, поміж снігом і дощем,
Хіба було таких світанків мало?..
А біля туї гордий дикий мак –
Пробуджень ранніх давній мій товариш –
Моргає чорним вусом, як козак,
В зарошених червоних шароварах.
- Ти з ким же , парубче, всю ніч козакував?
Тобі ж по росту не підходить туя!..
А він пасеться оком серед трав.
За ним зелений погляд свій веду я -
І бачу ніжні очі конюшинки,
Рожеві щічки й талію гнучку.
Ох, від такої не втечеш до шинку!
А вип’єш з нею чарочку дзвінку,
В якій коктейль з росиці та нектару, -
І після тогозаме довіють вуста,
Й подумаєш: усе життя у парі –
Штуковина не дуже-то проста…
Фонтан порожній надає натхнення,
Бо ж спрага вічна - доля диваків.
Цвіте жасмин, як знак благословення
Погожих, щедрих, благодатних днів.
І я цвіту під телетайп зозулі.
Роса і запах сіна - мій сніданок…
Метеликом душа зависла і позує:
Художник Сонце тче червоний ранок.
І так печально, що маестро - сплять!
Невже ні в жодного палка душа не тенькне?
Співа, танцює, виграє земля
І дендропарк, і річка Боковенька.
Вставай же, майстре, не проспи життя,
А то, гляди, воно покаже спину.
Тобі ж в полон здається білий стяг
Натхненного долинського жасмину!

Категорія: Парк "Веселі Боковеньки" | Переглядів: 349 | Додав: Югланс | Дата: 12.02.2011 | Рейтинг: 0.0/0 | Коментарі (0)

Р.М.Карпінський. м.Харків

Спогади про минуле, або "Веселі Боковеньки" в період 1980-1989 роки.

Розповідь сьома

З0 років тому...
Це були Веселі Боковеньки, це був дендропарк, це була селекційно-денрологічна станція, це були горіхи і в першу чергу це був колектив з конкретними пюдьми.
Сьогодні мої думки та роздуми повязані з науковим співробітником станції – Юрієм Володимировичем Новаком.
Прекрасна була людина. Взірець доброти і людяності, розуму і мудрості. Я надзвичайно привязався був до Юрія Володимировича і багато вечорів просидів з ним за чаєм чи чимось міцнішим, слухаючи його розповіді про річку Катунью на Алтаї, про людей з якими він працював. А інколи він заводив душевні і з глибокою філософією пісні, які викликали в мене неймовірні почуття.
Життя його здорово помотало. Ще задовго до мого приїзду, Юрій Володимирович з сімєю працював в Боковеньках. Та сталося горе – втрата найдорожчого- дитини. Щоб горе не нагадувало про себе щодня, сімя виїхала на Алтай. Через деякий час помирає ще молода дружина. Захоронили її в Веселих Боковеньках. Невдовзі і він повернувся до Боковеньок. Тут наші доріжки і зустрілися.
Працював науковим співробітником а відтак старшим науковим співробітником в темі з опрацювання технології вирощування фундуку. Лаборантом в нього була Ніна Іванівна Недик. Ніколи не займався показухою, що притаманне було нашій науці, віддавався всеціло роботі і тільки інколи міг собі позволити розслабитися, що дратувало керівництво станції . Так як він заїкався, був небагатослівний, але коли говорив – завжди по суті і по совісті.
Пригадую як одного разу ми готовили бузівку, яка популярна була на
в Росії де він працював. Ми назбирали біля складу станціі плодів бузини два відра, висипали в молочний бідон, додали цукру і дріждів і поставили в тепле місце. Через тиждень отримали царський напиток , що нагадував шампанське. Випєш дві кружки такого напитку і хміль відчувається.
В Херсоні працював його син Андрій, який позвав до себе – адже поближче . Так Юрій Андрійович переїзджає до узбережжя Чорного моря працювати озеленювачем в один із санаторіїв. Та туга за Боковеньками, за могилами рідних перемогла і він втретє і в останнє повертається до Веселих Боковеньок.
Тут він прожив до останніх своїх днів. Царство йому небесне і вічна память!
Після мого відїзду з Боковеньок в Харків наші звязки і зустрічі обірвалися і мені так і невідомо про його останні роки проживання на Веселих Боковеньках. Був би щиро вдячний за коментар до цієї розповіді.

На світлині №1 : ліворуч на лавочці сидить Юрій Володимирович Новак, а праворуч донечка Аня . Світлина 1988 року.
№2 : сторінка із щоденника Валентини Федосіївни -вказана дата похорон жінки Юрія Андрійовича

Прикріплення: Картинка 1 ·Картинка 2
Категорія: Парк "Веселі Боковеньки" | Переглядів: 415 | Додав: Югланс | Дата: 12.02.2011 | Рейтинг: 0.0/0 | Коментарі (1)

1 2 3 4 »
Форма входу

Друзі сайту
    Association of Ukrainian Cities - all-Ukrainian union of local self-government bodies - unites about 400 towns and cities. Олександрівка в Кіровоградській області Сайт города Знаменка Кіровоградський обласний інформаційний портал OBLASTЬ.KR.UA - Новини Кіровоградщини Студентський портал UaStudent.com Освітній портал Грибы. Справочник грибов. Грибные места. Сезоны Сайт Українських фанатів Автомобили в Украине Получить свой бесплатный сайт в UcoZ
    Код банера: