Теми публікацій
Історія міста [2]
Парк "Веселі Боковеньки" [16]
Блог Віктора Слюсаренка [6]
Всеукраїнська мережа ЛЖВ [1]
ТО «Сузір’я Долинщини» [5]
Рецепти: Українська кухня [1]
Наше здоров'я [4]

Головна » Парк "Веселі Боковеньки"
Р.М.Карпінський. м.Харків

Спогади про минуле, або "Веселі Боковеньки" в період 1980-1989 роки.

Розповідь дванадцята.

Пройшло чимало часу від останньої одинадцятої розповіді датованої 19.02. 2011 року. Майже 5 років. а відчуття, що вчора це було. Ох і плине час. А скільки відбулося змін, потрясінь! Але це не по темі...
Звісно про парк не забував. Відкрив сторінку в Однокласниках, в Живому Журналі, час від часу згадував його в Фейсбуці. Познайомився на ФБ з Юрієм Фоменко, який майстерно описав одну із своїх поїздок до Веселих Боковеньок. З цією розповіддю я з Вами і вирішив поділитися:

Багатими на цікаві міста виявились не тільки шляхи до столиці. Музеї, парки, замки, фортеці, а головне люди в різних куточках України дарували нові й нові відкриття.
Восени, вкотре простуючи до Дніпра, завернув до загубленого серед степів дендропарку. Обабіч шляху по долині річки, де колись були козацькі зимівники, розкинулось творіння рук людських. Старі хутори завжди розміщували по лінії ходження дощу, от і для парку місцина підійшла якнайкраще.
Парки в Україні з’являються після вдалого або невдалого кохання. Влучила стріла Амура в серце – парк закладений. Схибив малий – теж парк закладений. То в Росії відразу за пістолі і на дуель. “Порахуйте, господа, двадцять кроків, повертайтеся і стріляйте…” Тут інша ментальність в прояві сердешних почуттів. Пов’язана виключно з ботанікою.
Парк – це окремий світ зі своїми мешканцями, зі своїм характером, зі своєю біографією. Історія цього парку була тісно пов'язана з трагічною історією кохання Миколи Давидова і Ганни Бурдзункевич – дочки поміщика з сусіднього села. Дівчина пошматувала серце пану Миколі, вийшла заміж за іншого, і померла молодою. Давидов же вислав дорогу від станції, куди привезли тіло померлої коханої, до кладовища пелюстками троянд. Микола Давидов так ніколи і не одружився, все своє невитрачене почуття він віддав парку.

Осінь стелила мені доріжку кленовим та березовим листям. Його шелестіння під моїми ногами розповідало історії парку. І тільки килимки барвінку намагались своїм зеленим листом опиралися тихому вмиранню осені, нагадували про літо…
Хмари на небі жене легенький вітерець, хмари в холодній воді несе течія. З ними змагають у швидкості жовті човники вербового листя. Верба стоїть над річкою, задивлена у її холодну воду. Вона проводжає лелечі ключі до теплих країв. Вона їх чекатиме навесні… Скільки вже поколінь тих лелек виросло біля неї на толоці, скільки років проводжала і зустрічала?

За містком жіночка середніх літ, у синьому халаті, обкопувала липи.
- Вітання Вам, пані.
- Доброго дня.
Жіночка втомлено розігнулася. Поправила хустину. Сіла на лавці, що стояла поряд на алеї. Вона не звертала на мене уваги, а я задививсь на неї. Щось в ній – у поставі, і обличчі, що змушувало мене не відривати очей, намагаючись те «щось» побачити.
- Я чумакую на Кіровоград, заїхав ... Читати далі »
Категорія: Парк "Веселі Боковеньки" | Переглядів: 235 | Додав: Югланс | Дата: 02.01.2016 | Рейтинг: 5.0/1 | Коментарі (0)

Р.М.Карпінський. м.Харків

Спогади про минуле, або "Веселі Боковеньки" в період 1980-1989 роки.

Розповідь одиннадцята

Продовжуємо нашу розповідь про Веселі Боковеньки та їх тодішніх жителів.
Час від часу потрапляють під руки чи на очі речі, що так чи інакше повязані з Веселобоковеньківським періодом. Ось і сьогодні до рук потрапили спогади пана Ліненка...
Олександр Ліненко згадує: «Знаю, що Давидов невпинно працював над своїм парком, жодне дерево без його присутності не сідало, він особисто стежив за розпрямленням коріння, посадкою дерева і його поливанням. Давидов говорив часто мені, що посаджене дерево нагадує немовля – треба правильно підготувати його до життя, і це цілком залежить від людини, як життя дитяти від матері; як недосвідчена мати губить улюблене дитя непотрібним теплим сповиванням, ніжностями, ведучими до простуд, слабкостей, так і дерево – затисніть неправильно коріння і лише через 5-7 років взнаєте причину, чому хворіє дерево. У здобутті різних новинок Н.Л. Давидов був, ймовірно, найщасливішою людиною. У такі дні він був щасливий, як дитя, оскільки йому належить працювати над цією новинкою, щоб її акліматизувати, укріпити, а потім знайти для неї місце в парку і показати її красу людському оку. І коли експеримент закінчувався благополучно, Давидов був нескінченно щасливий і добрий. Цим і жив Микола Львович!».
А я хотів би розповісти Вам про Віктора Ярового. Працював він лаборантом у Павла Петровича Бадалова на горіховій темі, а точніше – займався гібридизацією та чим міг тим допомагав Павлу Петровичу у вирішенні питань, повязаних з апоміксисом горіхоплідних. Я вже розповідав, що перше моє знайомство з Веселими Боковеньками відбулося в грудні 1980 року . А було це так.
Працюючи в Луганській області в лісовому господарстві, було вирішено поступати до аспірантури Українського науково-дослідного інституту лісового господарства та агролісомеліорації. В цьому мене підтримав тодішній директор Інституту Петро Степанович Пастернак і домовився з Міністерством лісового господарства про моє відкріплення. Ось так я потрапив в стіни УкрНДІЛГА, де мені запропонували заочну аспірантуру та роботу у Веселих Боковеньках. Саме в той час я і познайомився з Павлом Петровичем та Вітею Яровим, які приїхали до Харкова здавати звіт. І вже разом з ними я вперше приїхав на Веселі Боковеньки.
Вітя мені дуже добре запамятався своєю постійною усмішкою та дзвінким сміхом. Добряк по натурі, розумний , веселий, на всі руки майстер – його основні риси. Зрозуміло, що в директора не могли бути лаборанти слабаками. В честь нього Павло Петрович назвав один із своїх сортів горіха грецького – Яровий.
Дружина – Раїса працювала разом з Вітею на станції, також лаборантом. Разом з цим навчалася заочно в технікумі. Був в них синочок-імені не пригадую.
Життя Віті трагічно обірвалося – задихнувся чадним газом , коли дружина була на черговій сесії, а він сам господарював. Що і як сталося мені достеменно не відомо ... Читати далі »

Категорія: Парк "Веселі Боковеньки" | Переглядів: 503 | Додав: Югланс | Дата: 19.02.2011 | Рейтинг: 0.0/0 | Коментарі (0)

Р.М.Карпінський. м.Харків

Спогади про минуле, або "Веселі Боковеньки" в період 1980-1989 роки.

Розповідь десята

Яка ж цікава історія парку! Вкотре вже її читаю. Декілька рядків із першоджерел .
Н. Давидов для виконання свого проекту і виконання робіт запросив дуже відомих фахівців: видатного теоретика і практика садового мистецтва з Санкт-Петербургу, автора капітальної праці «Витончене садівництво і художні сади» Арнольда Регеля і відомого художника-пейзажиста з Одеси Іполіта Владиславського-Падалко, а також губернського лісничого А. Яцкевича і вклав в будівництво всі свої гроші – більше мільйона рублів.
Г.М. Ямщиков в статті «До біографій паркових будівельників рубежу ХIХ–ХХ століть» цитує А. Ліненко: «З весни 1889 року щодня можна було бачити у всяку погоду, як годинами бродили, стояли, обговорювали кожен горб, улоговинку, схили балок, низовинні місця річки Веселі Боковеньки. Н.Л. Давидов з І.В. Владиславським-Падалко були невідступними. У 1891 році І.В. Владиславський-Падалко закінчує проект парку в 10 десятин, а до цього часу була закладена школа вже для дерев і чагарників, збудована оранжерея, почалося викорчовування старого фруктового саду батьківського».
Ось так все починалося.
Найбільше ми спілкувалися з своїми сусідами, адже з ними ми були і на роботі і поза роботою. В нашому будинку жили 4 сімї – Бадалові, Мамушкіни, Мушики і ми. Будинок був великий. Квартири на два рівні зі всіми зручностями. Опалення було місцеве дровяне, холодна вода підведена в кухню і ванну . Для підігріву води використовували титан на дровах. Так ось, нашими першими сусідами в той час (1981 рік) були Мамушкіни , а за ними – ближче до центру проживали Бадалови, а ще дальше -Мушики.
Сьогодні хочеться згадати нашу сусідку Асю Абрамівну Бадалову. Вона обіймала посаду секретаря директора станції - Павла Петровича, свого чоловіка. Це була наша добра порадниця в сімейних ситуаціях і помічником у вирішенні проблем, що виникали не так вже і рідко. Надзвичайно Ася Абрамівна любила діток. Це неможливо описати словами. Вона із материнською любовю відносилася і до Сергійка Мамушкіна, і до нашої Галочки, і до Максимчика Мамушкіна, і до нашої меншенької Анічки.
Ася Абрамівна була чудовою господинею і любила готувати національні страви – грузинські блюда. До цього часу ми готовимо чимало страв за рецептами Асі Абрамівної, так і звуться ці фантастичні рецепти – “від Асі Абрамівної”.Я і зараз памятаю смак чурчхел, що готувалися на кухні Бадалових.
В сімї Бадалових було двоє дітей – старший син Константин і менша дочка – Сусунна. Зараз Константин працює керівником опорного пункту Веселих Боковеньок, а Сусанна живе з сімєю в Грузії.
Живучи вже в Харкові, страшна звістка прийшла з Веселих Боковеньок – Асі Абрамівної не стало. Вічна їй память та царство небесне.

На світлині: Сусіди зібрались на День народження доченьки Ані . Вдалині посередині за столом Ася Абрамівна.За столом праворуч -Валерій Шевченко (сус ... Читати далі »

Прикріплення: Картинка 1
Категорія: Парк "Веселі Боковеньки" | Переглядів: 487 | Додав: Югланс | Дата: 19.02.2011 | Рейтинг: 5.0/1 | Коментарі (0)

Р.М.Карпінський. м.Харків

Спогади про минуле, або "Веселі Боковеньки" в період 1980-1989 роки.

Розповідь девята

Спогади про Веселі Боковеньки...
Наче калейдоскоп, змінюються в моїй памяті і викликають в уяві ті чи інші емоції. Перважно це приємні хвилини, які супроводжуються посмішкою та філософським смутком за тими роками...
В перші три місяці мого перебування на Боковеньках я проживав без сімї в адмінбудинку на першому поверсі в кімнаті приїзжих –перший поверх по коридору останній кабінет направо. І, звичайно , у вільний час я спілкувався зі сторожами та кочегарами. Це були розмови про все – життя, роботу, начальство, труднощі селянські та інші буденні сплетні. Особливо цікавим таким співрозмовником був Анатолій Іванович Білокрис.
Анатолій Іванович – чоловік моєї лаборантки Валентини Федосіївни. Висока і статечна постава, виважена і чітка розмова, своєрідний гумор – все це було притаманне цій калоритній людині. Багато розповідей було присвячено спогадам про роботу з відомими корифеями-науковцями, що працювали в Боковеньках . Це був і Сергій Сергійович Пятницький, і Єрмоленко А.П., і Федір Львович Щепотьєв, і Федір Андріянович Павленко . Без перебільшення це корифеї лісової науки. Виконував тоді наш Анатолій Іванович чисто лаборантську та технічну роботу – міряв, зважував, рахував, записував , креслив та малював. Думаю, багато дисертацій було написано не без участі Анатолія Івановича. Цим він гордився і завжди це підкреслював.
Довгий час працював завідувачем розсадника або техніком розсадника. Необхідно відмітити, що організація праці, за його словами, була на висоті. Не шкутильгала і дисципліна. Правда, в той час був надлишок робочої сили і всі робітники надзвичайно дорожили своєю роботою. А під час наряду вранці стояла черга бажаючих, кількість яких завжди була більшою за потребу. Це були післявоєнні роки.
Я з повагою відносився до Анатолія Івановича і ніколи йому категорично не перечив.
В сімї Білокрисів росли два сини – Віктор та Леонід. Живуть вони з сімями на Долинщині і зараз . Зі старшим Віктором зовсім недавно зустрічався в дендропарку, працює пасічником, з його розповідей зрозумів , що ностальгує за минулим.
Буду щиро вдячний за доданий коментар.

Категорія: Парк "Веселі Боковеньки" | Переглядів: 431 | Додав: Югланс | Дата: 19.02.2011 | Рейтинг: 0.0/0 | Коментарі (0)

Р.М.Карпінський. м.Харків

Спогади про минуле, або "Веселі Боковеньки" в період 1980-1989 роки.

Розповідь восьма

За вікном сьогодні в Харкові зимова погода. Справжня зима. Заметіль, мороз 7 градусів, вітер щипає здорово за щоки , сніг сипле і сипле...Сьогодні 13 лютого 2011 року.
Така погода нагадала Веселі Боковеньки зразку 1981 року. І знову спогади...
На Веселих Боковеньках доля звела нас з сімєю Мамушкіних. З перших днів ми до них привязалися, адже Генадій Сергійович Мамушкін був рідним братом Тамари Мамушкіної з якою ми разом вчилися в інституті, а дружина Тамара була ще і її одногрупницею. Генадій Сергійович працював в темі, що була повязана з вирощуванням дуба черешчатого під керівництвом Петра Івановича Молоткова та займав посаду заступника директора з науки. Посада ого-го і тому між нами все таки була формальна дистанція.
Генадій Сергійович виріс в сімї лісівника. Батько працював лісничим , а потім довгий час обіймав посаду директора Бершадського лісгоспу на Вінниччині. Батько з сімєю приїздив досить часто в гості на Веселі Боковеньки. Це був поважний і розумний чоловік. Солідний він був і по масі своїй. Дружина Генадія Сергійовича Таня, працювала разом з ним на дубовій темі. Правда в наш час вона була переважно в декретній відпустці по догляду за дітьми – спершу за Сергійком, а потім за Максимчиком.
Приїхав Генадій Сергійович на Веселі Боковеньки вже одруженим з Харкова після закінчення аспірантури в Українському науково-дослідному інституті лісового господарства та агромеліораціїї. Темою дисертації було вивчення хвойних екзотів на Україні.
Надзвичайно багато часу і уваги Генадій Сергійович приділяв посаді заступника директора. Планування та організація праці на станції займала львину долю їхнього робочого часу.
Крім цього, Генадій був ще і мисливцем. Батько подарував йому ексклюзивну рушницю Зауер “три кільця”. Про цю рушницю ходили легенди. Пригадую часто як ми полювали на полях Іванівської с.Р. Наша група – це Микола Іванович Сарніцький, Микола Олексійович Сарніцький, Дерій Микола Григорович, Лобода Віктор Семенович, Володимир Якович Побива, Генадій Сергійович і я. Трофеями Генадій Сергійович не славився, але мисливською дисципліною – так.
Сімя була дружньою і шанованою. А який смачний борщ був в Тетяни! Унікальний. Вона вчила і мою дружину його варити. Це істинна правда. Борщ в сімї Мамушкіних – страва найбіль вживана, скажемо – культова.
Після деяких перепитій Мамушкіни виїхали в Бершадь. Так наші дороги і розійшлися. З розповідей людей знаємо, що Генадій працював в тому ж Бершадському лісгоспі.
Та доля розпорядилася по своєму – Генадій передчасно помер. Вічна йому память і царство небесне.
Таня живе в Бершаді, старший син Сергій з сімєю в Америці, менший син Максим в Києві. Обидва – лісівники.
Прекрасні були часи. Тільки плинули вони дуже швидко.

На світлині: На полюванні - Генадій Сергійович пє воду, а поряд сидить Дерій Микола Гавр ... Читати далі »

Прикріплення: Картинка 1
Категорія: Парк "Веселі Боковеньки" | Переглядів: 508 | Додав: Югланс | Дата: 19.02.2011 | Рейтинг: 5.0/1 | Коментарі (0)

Вирішив поділитися з Вами віршем про Веселі Боковеньки, слова якого впали в душу.
Дякуємо поетесі!

РОЗМОВА З РАНКОМ
У ВЕСЕЛИХ БОКОВЕНЬКАХ

Антоніна Корінь.

Етюд на дні фонтану без води

Художникам Ю.Вінтенку, Ю.Гончаренку, В.Давидову, В.Осипенку, В.Перепичаю

Ще сплять художники
(вночі легкий був шок),
А раннім пташкам сонце пестить спину…
І боковеньківський народний хор пташок
Співає без фанери й безупину.
Копичка сіна здвигує плечем:
- Чого так рано, жіночко, ти встала?
У буднях, поміж снігом і дощем,
Хіба було таких світанків мало?..
А біля туї гордий дикий мак –
Пробуджень ранніх давній мій товариш –
Моргає чорним вусом, як козак,
В зарошених червоних шароварах.
- Ти з ким же , парубче, всю ніч козакував?
Тобі ж по росту не підходить туя!..
А він пасеться оком серед трав.
За ним зелений погляд свій веду я -
І бачу ніжні очі конюшинки,
Рожеві щічки й талію гнучку.
Ох, від такої не втечеш до шинку!
А вип’єш з нею чарочку дзвінку,
В якій коктейль з росиці та нектару, -
І після тогозаме довіють вуста,
Й подумаєш: усе життя у парі –
Штуковина не дуже-то проста…
Фонтан порожній надає натхнення,
Бо ж спрага вічна - доля диваків.
Цвіте жасмин, як знак благословення
Погожих, щедрих, благодатних днів.
І я цвіту під телетайп зозулі.
Роса і запах сіна - мій сніданок…
Метеликом душа зависла і позує:
Художник Сонце тче червоний ранок.
І так печально, що маестро - сплять!
Невже ні в жодного палка душа не тенькне?
Співа, танцює, виграє земля
І дендропарк, і річка Боковенька.
Вставай же, майстре, не проспи життя,
А то, гляди, воно покаже спину.
Тобі ж в полон здається білий стяг
Натхненного долинського жасмину!

Категорія: Парк "Веселі Боковеньки" | Переглядів: 401 | Додав: Югланс | Дата: 12.02.2011 | Рейтинг: 0.0/0 | Коментарі (0)

Р.М.Карпінський. м.Харків

Спогади про минуле, або "Веселі Боковеньки" в період 1980-1989 роки.

Розповідь сьома

З0 років тому...
Це були Веселі Боковеньки, це був дендропарк, це була селекційно-денрологічна станція, це були горіхи і в першу чергу це був колектив з конкретними пюдьми.
Сьогодні мої думки та роздуми повязані з науковим співробітником станції – Юрієм Володимировичем Новаком.
Прекрасна була людина. Взірець доброти і людяності, розуму і мудрості. Я надзвичайно привязався був до Юрія Володимировича і багато вечорів просидів з ним за чаєм чи чимось міцнішим, слухаючи його розповіді про річку Катунью на Алтаї, про людей з якими він працював. А інколи він заводив душевні і з глибокою філософією пісні, які викликали в мене неймовірні почуття.
Життя його здорово помотало. Ще задовго до мого приїзду, Юрій Володимирович з сімєю працював в Боковеньках. Та сталося горе – втрата найдорожчого- дитини. Щоб горе не нагадувало про себе щодня, сімя виїхала на Алтай. Через деякий час помирає ще молода дружина. Захоронили її в Веселих Боковеньках. Невдовзі і він повернувся до Боковеньок. Тут наші доріжки і зустрілися.
Працював науковим співробітником а відтак старшим науковим співробітником в темі з опрацювання технології вирощування фундуку. Лаборантом в нього була Ніна Іванівна Недик. Ніколи не займався показухою, що притаманне було нашій науці, віддавався всеціло роботі і тільки інколи міг собі позволити розслабитися, що дратувало керівництво станції . Так як він заїкався, був небагатослівний, але коли говорив – завжди по суті і по совісті.
Пригадую як одного разу ми готовили бузівку, яка популярна була на
в Росії де він працював. Ми назбирали біля складу станціі плодів бузини два відра, висипали в молочний бідон, додали цукру і дріждів і поставили в тепле місце. Через тиждень отримали царський напиток , що нагадував шампанське. Випєш дві кружки такого напитку і хміль відчувається.
В Херсоні працював його син Андрій, який позвав до себе – адже поближче . Так Юрій Андрійович переїзджає до узбережжя Чорного моря працювати озеленювачем в один із санаторіїв. Та туга за Боковеньками, за могилами рідних перемогла і він втретє і в останнє повертається до Веселих Боковеньок.
Тут він прожив до останніх своїх днів. Царство йому небесне і вічна память!
Після мого відїзду з Боковеньок в Харків наші звязки і зустрічі обірвалися і мені так і невідомо про його останні роки проживання на Веселих Боковеньках. Був би щиро вдячний за коментар до цієї розповіді.

На світлині №1 : ліворуч на лавочці сидить Юрій Володимирович Новак, а праворуч донечка Аня . Світлина 1988 року.
№2 : сторінка із щоденника Валентини Федосіївни -вказана дата похорон жінки Юрія Андрійовича

Прикріплення: Картинка 1 ·Картинка 2
Категорія: Парк "Веселі Боковеньки" | Переглядів: 465 | Додав: Югланс | Дата: 12.02.2011 | Рейтинг: 0.0/0 | Коментарі (1)

Р.М.Карпінський. м.Харків

Спогади про минуле, або "Веселі Боковеньки" в період 1980-1989 роки.

Розповідь шоста

Задаю собі питання: кому потрібні ці спогади? Може кинути цю писанину і не мучити себе роздумами та історичними фактами? І все ж таки буду продовжувати во імя памяті про наших людей та їх долі. Отже, продовжуємо.
Чим славилися Боковеньки? В першу чергу своєю неповторною красою природи! І чудові ставки, і невеличка невтомна річечка Боковенька, і цілинна діляночка степу, і рукотворні ландшафтні групи, і вуличка зі старих будиночків на Пятихатках – все це мене хвилює і досі. Знову і знову в спогадах повертаюся до моїх Веселих Боковеньок.
З перших днів мого перебування на станції ми подружилися з Леонідом Григоровичем Оляничем. В той час він працював лісником. Так судилося, що дата нашого народження співпала повністю- і рік, і місяць, і день. Талантом бог Льоню не обділив. Він багато читав, подорожував, захоплювався виноградарством, коневодством, мисливством, по справжньому вболівав за Боковеньки. Одним словом, чудовий товариш.
Невдовзі він одружився з Валею –дочкою відомої поетеси Тамари Журби та математика місцевої школи –Миколи Степановича. Гарна пара. Як не дивно, але їхнє весілля було чи не вперше і мабудь востаннє в околиці безалкогольним.Пара була нашій сімї надзвичайно симпатичною і дружили ми з ними по справжньому.
Відтак, в них народилася донечка Олеся – біловолоса Лесуня – як ми її звали. Так як подружжя не любили одноманітності, їх манили незвідані краї та нові випробування, вони опинилися в Криму. Працюючи лісником, Льоня багато сил приклав для подолання браконьєрства, але система є система. Не видержавши натиску місцевого безчинства , повернувся до Боковеньок.
Незадоволення тогочасною владою в державі, негаразди в районі та на станції спонукали для прийняття важкого і доленосного рішення – покинути Батьківщину. Виїхали вони в Аргентину.
Так наші долі розійшлися і зараз мизовсім не спілкуємося . А жаль!

На світлині №1 на передньому плані я з дружиною Тамарою , а позаду Олесій з Валею і дівчатками:нашою Галочкою (ліворуч) і Лесунею Оляничів (праворуч), № 2 - подружжя Оляничів

Прикріплення: Картинка 1 ·Картинка 2
Категорія: Парк "Веселі Боковеньки" | Переглядів: 419 | Додав: Югланс | Дата: 29.01.2011 | Рейтинг: 5.0/1 | Коментарі (0)

Р.М.Карпінський. м.Харків

Спогади про минуле, або "Веселі Боковеньки" в період 1980-1989 роки.

Розповідь пята.

"Новорічно-різдвяний час змушує нас задуматися над ще одним питанням: чи заслуговують українці на краще життя з огляду на те, як вони розпоряджаються тим життям, яке мають? Сучасна цивілізація комфорту змушує людей щоразу покращувати своє матеріальне становище забуваючи при цьому про власне духовне життя. Чи сміють українці прагнути кращого життя з огляду на власний релігійно-духовний та моральний стан? Приміром, чи має право сучасне українське суспільство мріяти про кращу долю своїх дітей, якщо сьогодні мільйони цих дітей гинуть так і не народившись? Чи заслуговують на достойне Людини життя ті, хто увірував у «релігію шлунку і сексу» (Д. Донцов)? Чи може вимагати від Бога щастя народ, котрий майже забув про Нього?..

Та все ж, і в серцях одиниць, і в серцях мільйонів живе Надія. Ця Надія, хоч скільки ми не обливали б її брудом нашої суєтності, багном усіх наших падінь, є безсмертною. Вона є безсмертною, бо йде пліч-о-пліч з Любов’ю, є безсмертною, бо її приніс Той, хто Сам прийшов на нашу сповнену гріхом землю близько двох тисяч років тому.

Новий рік та Різдво – це час не лише підведення підсумків пройденого шляху та будування планів на майбутнє, але й особливий час для каяття та виправлення. Чи скористаються українці цим часом і, загалом, чи скористаються вони всіма тими шансами, котрі дає їм 2011 рік? З яким серцем, з якими помислами вони будуватимуть своє майбутнє?..

Усе покаже час. І так хочеться, щоб ми використали цей час так, як подобається Тому, хто цей час нам подарував."

Ігор Загребельний

2011 рік крокує твердими та впевненими кроками. Що він нам принесе, які будуть зміни, який слід залишать в історії його кроки, невже нічого не зміниться в кращу сторону?
Якраз 30 років тому я знаходився у Веселих Боковеньках і так само роздумував над проблемами того часу. Чималий відрізок часу, а здається, що це було вчора.
Зима була сніжною і з морозцем. Так як я приїхав без сімї і в наданій квартирі виконували ремонтні роботи, мене поселили в адміністративному корпусі на першому поверсі - по коридору останній кабінет направо. Це була кімната приїзджих.
Якраз після Різдвяних свят я повернувся з Москви, куди їздив відвідувати свою сімю. Саме в грудні 1980 року народилася в нас донечка. Багато співробітників станції заходили до мене в кімнату і вітали з нардженням дочки та різдвяними святами. Звісно, сідали до столу, багато розмовляли і засиджувалися допізна.
Все це було 30 років тому...
В той час пророблялися кілька наукових тем. Основна – горіх грецький. Керівник – Павло Петрович Бадалов, виконавець – я, а лаборанти – Валентина Федосіївна Білокрис та Віктор Яровий.
Слідуюча тема – дубова . Керівник – Петро Іванович Молотков (Харків), виконавець – Генадій Сергійович Мамушкін, лаборант - Тамара Захарівна (не пригадую прізвища).
Слідуюча тема – фундучна. Керівник – ... Читати далі »

Прикріплення: Картинка 1 ·Картинка 2
Категорія: Парк "Веселі Боковеньки" | Переглядів: 635 | Додав: Югланс | Дата: 17.01.2011 | Рейтинг: 0.0/0 | Коментарі (0)

Р.М.Карпінський. м.Харків

Спогади про минуле, або "Веселі Боковеньки" в період 1980-1989 роки.

Розповідь четверта.

Сьогодні свят-вечір. Завтра Різдво.
Веселих всім свят!!!
Завдячуючи Веселим Боковенькам, на моєму життєвому шляху зустрілася унікальна людина - Микола Іванович Сарніцький. Красивий, статечний, високий і веселий чоловік - таким був Микола Іванович. Всі жителі сіл Іванівка та Зелений Гай, хутору Пятихатки та працівники дендропарку відносилися до нього з великою повагою .
Коли я приїхав на Веселі Борковеньки, Микола Іванович працював лісником та бджолярем. А раніше він обіймав посаду керуючого господарством. Разом з цим він був головою Іванівського первинного мисливського колективу та створював експозицію диких тварин регіону.
Як колишній фронтовик - учасник Великої Вітчизняної війни - багато розповідав про важкі часи війни та про повоєнні роки. Здається кращого оповідача в дендропарку не було. Особливо заслухувалися його розповідями наукові співробітники, які бачили в особі Миколи Івановича і джерело історичної правди про війну і порадника на всі випадки життя. Серед слухачів завжди були і Мамушкін Генадій Сергійович, і Юрій Володимирович Новак, і Валерій Євгенійович Слюсарчук, і Олексій Анатолійович Зеленько, і Карпінська Тамара Миколаївна, і Олянич Валентина Миколаївна, що працювали в період моєї присутності в Боковеньках.
Микола Іванович вмів на власному прикладі показати як правильно жити. прекрасна була і родина в Сарніцьких. Якщо память мені не зраджує, жінка була педагогом, дочка жила з сімєю в Кривому Розі. Вони завжди приїзджали на Пятихатки і допомагали в процесі сінозаготівлі.
Микола Іванович був прекрасним мисливцем. Ніколи не повертався з мисливства без трофеїв. Разом з тим бережливо відносився до фауни- ніколи не дозволяв нам відстрілювати зайців більше норми . Я також був мисливцем і багато часу проводив з Миколою Івановичем, як секретар колективу.
А яку готував Микола Іванович бражку!!! Пальчики оближеш, вірніше губи.
Основою бражки був медовий сироп, що залишався від миття медогонки. Потім творилась секретна маніпуляція: додавалася бузина (плоди чи квіти), трави, пророщена пшениця і все це витримувалося в теплі певний час... О, це був божественний напиток.
Після мого виїзду в Харків, Микола Іванович помер. Вічна йому память та царство небесне.
На фото1 : зліва направо_ Протащук Володимир Іванович, Карпінський Роман Миколайович та Білокрис Леонід Анатолійович. Оформлення мисливського квитка Білокрису. Карпінський в чині секретаря Іванівського первинного мисливського колективу.
На фото 2: Божественний напиток від Миколи Івановича Сарніцького . Пробу знімають Карпінський Роман Миколайович та лісник Побива Володимир. На фото №3 - Я з Миколою Івановичем виставляємо підкормку звірам

Категорія: Парк "Веселі Боковеньки" | Переглядів: 510 | Додав: Югланс | Дата: 06.01.2011 | Рейтинг: 0.0/0 | Коментарі (0)

1 2 »
Форма входу

Пошук

Друзі сайту
    Association of Ukrainian Cities - all-Ukrainian union of local self-government bodies - unites about 400 towns and cities. Олександрівка в Кіровоградській області Сайт города Знаменка Кіровоградський обласний інформаційний портал OBLASTЬ.KR.UA - Новини Кіровоградщини Студентський портал UaStudent.com Освітній портал Грибы. Справочник грибов. Грибные места. Сезоны Сайт Українських фанатів Автомобили в Украине Получить свой бесплатный сайт в UcoZ
    Код банера: