[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Модератор форуму: ailazarev  
Форум » Культура та мистецтво » «Сузір'я Долинщини» » ТВОРЧІСТЬ АНТОНІНИ КОРІНЬ
ТВОРЧІСТЬ АНТОНІНИ КОРІНЬ
ailazarevДата: Четвер, 29.05.2008, 07:57 | Повідомлення # 1
Полковник
Група: Модератори
Повідомлень: 73
Статус: Offline
АНТОНІНА КОРІНЬ

Народилася 6 серпня 1948 року в селі Софіївка Щорського району Чернігівської області. Закінчила бібліотечний факультет Харківського державного інституту культу-ри. Більшу частину свого життя, професійного і творчого, провела у Кіровограді. Працювала в різних освітніх установах, зокрема, була вченим секретарем обласної наукової бібліотеки. Створила і очолює літоб’єднання «Євшан».
Член Національної спілки письменників України з 2002 року. Випустила вісім збірок. Антоніна Михайлівна - частий гість у наших краях: то з пакунком борошна для спільного мистецького короваю, то із золотим коренем для зцілення занедбаних душ, то з добрим словом про творчих людей Долинщини. Усіляко популяризує їх і на теренах всієї Кіровоградщини, а то й далі. Отож з повним правом її можна називати берегинею нашої культури, своєрідним «археологом», котрий викопує найяскравіші зірочки з обширів долинської галактики та показує їх людям. Разом з тим вона й «мати» об’єднання «Сузір’я Долинщини», оскільки була ініціатором і певною мірою генератором його створення.
З давніх пір, щиро залюблена у Долинський край, завжди метеликом прилітає до нас з Кіровограда, де живе і грає на своїй поетичній лірі, тільки-но подує теплий творчий вітерець.

 
ailazarevДата: П'ятниця, 13.06.2008, 08:04 | Повідомлення # 2
Полковник
Група: Модератори
Повідомлень: 73
Статус: Offline
***
Присвячується співочому дуету - Любові Лі-совій і Володимиру Яремчуку
Між літом і осінню ми заблудились, -
Спасибі за цю несподівану милість!

А де мені, в чиїх полях стояти?
Чий вітер і чию ж то пісню принесе?
Безсилість знову вкотре душу ятрить:
Це не життя й не смерть, а так: ні те, ні се… Хоч нелюбов - не гріх, а лиш безликість, -
Провини це чи праведності шлях?
«… неначе дерево безлисте,
Стоїть моя душа в полях…»
Втішає око зрілість горобини –
Очима п’ю палку її красу.
… Крізь вашу пісню ніжно мрія лине,
Що весни цвіт - хоч сивий! - принесуть.

***
А жура, як гора, знову виситься.
Ой, не зви, не лови, ясен місяцю!
Не зігрієш мене, ладо-ладочко, -
Тож нащо на воді мостиш кладочку?
Я боюся її, ту доріженьку,
Бо втоплю я у ній свої ніженьки.
Не мани ж, не зови на розмовоньку,
А свою подаруй ти підковоньку -
Нею я підкую та й кониченька.
Хай нап’ється з ріки він водиченьки –
Золотої води із-під місяця –
Та й мене повезе від до витязя.
…Постели по воді, місяць, кладочку -
Хай обніме мене ладо-ладочко…

***
А я ні-ні - та й знову виникну.
Зніяковіють брови-стрілоньки:
- Ще й до сих пір ніяк не викину
Тебе із пам’яті зболілої.
Не треба, любий, пам'ять силити, -
Завжди, як схочеш, буду поруч. - «Ні!» -
І руки, наче з бронзи вилиті,
Мене відштовхують, мов поручні.
Скажу очима зелен-дикими:
«До тебе йду, немов до паперті…
Тож не надійсь: не зможеш викинуть
Мене ти з люблячої пам’яті!..»

БЕЗСОННА ЗАГАДКА ЛЮБОВІ

Великий гріх - в травневу спати ніч!
Тож не грішу - лишаюсь віч-на-віч
Із солов’єм, що в гаї не вгаває.
Буянить дощ. Артист - без парасольки! -
витьохкує мені: «до-мі-до-ре-фа-соль-до!»
Про те, що я слухачка, він не знає.
Співає про нову (в його коханні!) еру -
не вміє, слава Богу, під фанеру,
ні «карооке» йому не потрібен.
О, як же він своїй коханій рад!
Аж пір’ячко тремтить від тих рулад!
Не зна соліст про наглий плагіат:
під буйний дощ, під дощик дрібен-дрібен
ця пісня щедро віддалась… паперу.
Посієш пісню - вродить дивовірш…
А може, дозріва… для когось трунок?
Де ж він, той несподіваний дарунок -
Ледь шепелявий напівпоцілунок?
у кого - на щоці чи на руці?
Я не ревную і не заздрю, вір!
Але так хочеться, щоб тьохнув хоч разок
у Боковеньках на травневу тему
той романтичний невловимий тенор!
І щоб від тьохкання аж вибухнув бузок!
А я те тьохкання ловила б, як антена…
А соловейко б, зрозумівши, в чому річ,
творив поезію, як я в травневу ніч.
Р.S. Крізь зливу сліз співатиму до скону, -
Спасибі, соловейко приклад подає.
Молюсь на нього, ніби на ікону.
… В Гірничому не спить одне віконце.
Безсонне сонечко, світись, вікно моє!
Р.Р.S. А як без лірики, то правда й ці слова:
в ніч дощову болять і ноги, й голова.
Тож не картай, мій соловеєчку, мене,
якщо не надиха тебе моє віконце.
Хай біль мине, а пісня - не мине!
(В дуеті пісні й болю - чи заснеш?)
Яка б то Рада прийняла закон цей?

 
ailazarevДата: П'ятниця, 13.06.2008, 08:05 | Повідомлення # 3
Полковник
Група: Модератори
Повідомлень: 73
Статус: Offline
БРУДЕРШАФТ

Чого ж стоїш? Ну, не вагайся ти, -
Дозволю я пальто із себе зняти.
Що буде далі - хто те може знати? -
в полон здаватись чи перемогти?
Настане мить і плакати, й сміятись.
Стежину я до себе простелю.
Тобі не треба йти по ній боятись, -
Я, вибач, несміливих не люблю.
Нахабство ж теж не визнаю за щастя.
… Торкнись вустами ніжно до руки,
і відгорни від мене всі напасті,
і захисти від лиха на віки…
Такої «казки» ти іще не чув?
Я в ній тебе зачарувати хочу.
Любов тобі я також напророчу,
ще й приручу, привласню, приречу!

ВИСОКИМ ЧИНОВНИКАМ

Це не життя – суцільний білий танець!
Ну де ж ви, наші лицарі, ну де?
В яких окопах досі сидите?
в яких казармах створюєте глянець?
Про те, про се – жінки все просять вас:
відкрить шампанське, тост проголосити,
й хоч на єдиний кольоровий вальс
очима молимо нас запросити…
А ви – в таких костюмах дорогих,
у напрасованих дружинами сорочках -
ніяк не сплатите нам гендерні борги,
лиш про той гендер голови морочите.
Такі розумні, при таких чинах –
картинно раз на рік стаєте на коліно,
цілуєте доярці руку – «Ах!» -
із 8-им Березня вітаєте уклінно.
Ще й кажете: «Дивлюсь із сторони
Й дивуюсь: як ви все оце встигаєте?
І чоловіку перете штани,
і діточкам учитись помагаєте,
і на роботі вічно дотемна,
ну а ночами – вірші та пісні...
В душі у вас завжди цвіте весна,
і часто щастя йде до вас… вві сні.
А ми – ні заспівать, ні станцювати,
ні два рядки не здатні вам стулити.
На вашім святі ждем на білий вальс,
Бо вас ми недостойні запросити».
Ох, лицарі! Як ви втомили нас!
Допоки ж нам вас на руках носити?
Нічого не ждемо. Не віримо у вас.
Ну, а на білий вальс?
Що ж, можна запросити!

***
Борисові Притулі
Дзвіночки конвалій
і снігом присипаний колос,
І пісня народна - як чиста джерельна вода…
Усе, чим живем і за що ми століття боролись,
На стежці первісній довірливо нас вигляда.
Міліє ріка. А душа таки глибшає з часом.
Вже холод не руки вистуджує -наші серця.
Позаду той час,
коли брали в життя ми аванси, -
Настав час платити сповна і за все - до кінця.
Вирують шляхи
і гримлять день та ніч автостради.
Ковтаємо пил і з книжок, і з космічних висот,
І платимо щастям і горем, і відчаєм втрати,
На полі життя вириваючи впертий осот.
За сонцем йдемо і плекаємо цвіт на осонні
Людського добра і надії на розум людський.
Кепкують з обочин байдужі, інертні і сонні,
Ми ж – піснею стелим дорогу в майбутні віки.
***

Дві радості стрілися,
Третій - не буть…
Дві горді самотності
Стежкою йдуть.
Хвилинку б побути
Обом молодим,
Щоб потім у спогаді
Поруч ходить.
Та щастя об щастя
розбилося вщент,
І сльози розлуки
Упали дощем.

 
ailazarevДата: П'ятниця, 13.06.2008, 08:06 | Повідомлення # 4
Полковник
Група: Модератори
Повідомлень: 73
Статус: Offline
***
Сину
Як пізно розуміємо батьків!
Частіш тоді, коли аж їх не стане.
…Позву замурзаних сусідських дітлахів,
Дам по цукерці, – так робила мама.
… Наснилася: в руці - зелена хустка
зеленопоїзду так сирітно маха,
що віз мене подалі від гріха…
Прокинулась - пустельна в серці пустка.
В ту хустку заховала я обличчя,
Згадавши, як її матусі привезла...
Невже це мама в небеса вже кличе?
Ні, швидше, зве до рідного села.
А я – боюсь… Чи там жива ще хата,
В якій мене чукикали колись?
Чи штир під сволоком все жде,
щоб колихати
дітей (які в селі перевелись).
… Сад – в бур’янах. Городи - без ріллі.
Сусіди сіють лихо та біду.
В батьківський сад онуків приведу,
А під ногами - дички, всі гнилі…
О, Господи, що за думки болючі?!
Ще поїзд наш доїде до весни!
Везе ж надію – донечку ілюзії…
Іще не пізно, синку. Подзвони!
Жаль, пізно розуміємо батьків -
Коли вже чуєм «діду» чи «бабусю».
Чекаєм від дітей листів, дзвінків
І віримо: ще встигну - долюблюся...

***
Вікторові Сорбату
Ціную кожне яблучко твоє
І кришталеві виноградні грона.
Як добре, що на цьому світі є
Твоя турбота, чуйність, охорона,
Що шоколадний погляд твій зліта
Над келихом, де ніжиться «Альміньске»!..
В зворотній хронології літа
Мені кує зозуля у Долинській.
Хай буде вічним цей натхненний злет,
Хай вічно мучить спрага висоти!
… Напій розлук - із лук долинських мед -
Бальзам на душу… пристань самоти...

***
РОЗМОВА З РАНКОМ
У ВЕСЕЛИХ БОКОВЕНЬКАХ

Етюд на дні фонтану без води
Художникам Ю.Вінтенку, Ю.Гончаренку, В.Давидову, В.Осипенку, В.Перепичаю

Ще сплять художники
(вночі легкий був шок),
А раннім пташкам сонце пестить спину…
І боковеньківський народний хор пташок
Співає без фанери й безупину.
Копичка сіна здвигує плечем:
- Чого так рано, жіночко, ти встала?
У буднях, поміж снігом і дощем,
Хіба було таких світанків мало?..
А біля туї гордий дикий мак –
Пробуджень ранніх давній мій товариш –
Моргає чорним вусом, як козак,
В зарошених червоних шароварах.
- Ти з ким же , парубче, всю ніч козакував?
Тобі ж по росту не підходить туя!..
А він пасеться оком серед трав.
За ним зелений погляд свій веду я -
І бачу ніжні очі конюшинки,
Рожеві щічки й талію гнучку.
Ох, від такої не втечеш до шинку!
А вип’єш з нею чарочку дзвінку,
В якій коктейль з росиці та нектару, -
І після тогозаме довіють вуста,
Й подумаєш: усе життя у парі –
Штуковина не дуже-то проста…
Фонтан порожній надає натхнення,
Бо ж спрага вічна - доля диваків.
Цвіте жасмин, як знак благословення
Погожих, щедрих, благодатних днів.
І я цвіту під телетайп зозулі.
Роса і запах сіна - мій сніданок…
Метеликом душа зависла і позує:
Художник Сонце тче червоний ранок.
І так печально, що маестро - сплять!
Невже ні в жодного палка душа не тенькне?
Співа, танцює, виграє земля
І дендропарк, і річка Боковенька.
Вставай же, майстре, не проспи життя,
А то, гляди, воно покаже спину.
Тобі ж в полон здається білий стяг
Натхненного долинського жасмину!

 
Форум » Культура та мистецтво » «Сузір'я Долинщини» » ТВОРЧІСТЬ АНТОНІНИ КОРІНЬ
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Пошук: